Отец всегда ребенку рад,
Нет в жизни для детей преград,
Когда забота и вниманье,
В любых делах их-пониманье.
Нежность Отца, Его любовь,
Дает Он силы вновь и вновь.
Он рад, когда они ростут,
У них успех и там, и тут.
Бывают дети непослушны,
Надрать прийдеться детям уши.
И даст Отец им розог в меру,
Чтоб для других были примером.
Ведь Он родной Отец, не отчим,
Должны послушны быть-Он хочет.
А если что-то вдруг не так,
Дети бегут к Нему в слезах.
Отец поможет, Он простит,
Никто не может так любить.
Обидит кто -Отцу скажите,
Но кулаками не машите.
Весь суд, всегда, в Его руках,
Детям награда в небесах.
Он Своей славы не отдаст
И по делам врагам воздаст.
И брат не скажет "рака" брату,
Чтоб в слове не быть виноватым.
Прощаешь братьев и сестер,
Сам на прощенье будешь скор.
Но остальные должны знать,
Детей не стоит обижать.
Ведь страшен наш Отец во гневе,
Царь на земле и Царь на небе.
Отцу довертесь, Он все знает,
Силен лишь тот-кто уповает
На суд Его и Его власть,
Детям своим не даст пропасть.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
